Якщо ще 15 років тому фіксувалося до 300 зникнень дітей за добу, то зараз невідомо, де знаходиться 32 дитини. Про роботу громадської організації, яка власне і зайнялася проблемою дітей на вулицях у буремні 90-ті, розказала Євгенія Ткаченко, яка очолила цю службу.
Ви напевне бачили ці об’яви – у громадському транспорті, на сітілайтах у містах, по телебаченню – про пошуки дітей, які пропали. Служба розшуку дітей існує вже 20 років. І за ці роки повернути додому вдалося навіть не сотні, а тисячі дітей. Дотепер департамент громадської організації "Магнолія" продовжує свою роботу, співпрацюючи з державними службами, але не входячи у їхні структури. Більше того, декілька років тому ця громадська організація була прийнята до міжнародної федерації Missing Children Europe. Завдяки цьому тепер вдається розшукувати наших дітей, які загубилися чи втекли від батьків під час подорожей до країн Європи. Подібних історій після прийняття безвізового режиму стає все більше.
Саме про те, як відбувається розшук зниклих дітей, з яких причин вони тікають і чому готові жити на вулиці, а не вдома, скільки їх тікали в 90-х роках і скільки сьогодні, ми поговорили з Євгенією Ткаченко, президентом громадської організації "Магнолія", яка, власне, і поставила собі за мету 20 років тому розшукувати дітей, що пішли з дому.
"Я ПІШЛА ПО ТЕЛЕКАНАЛАХ З ПРОХАННЯМ ВИДІЛИТИ ТРИЧІ НА ТИЖДЕНЬ ПО П’ЯТЬ ХВИЛИН БЕЗКОШТОВНОГО ЕФІРУ ПІД НАШІ РОЗПОВІДІ ПРО ЗНИКЛИХ ДІТЕЙ. І ЦЕНТРАЛЬНІ КАНАЛИ ВІДГУКНУЛИСЯ"
-Євгеніє Володимирівно, як виникла ідея створення такої служби?
-Якщо згадати, що було 20 років тому в України з дитячою безпритульністю, зрозумієте, наскільки величезною була ця проблема. Розвал країни, злидні, високий рівень дитячої вуличної злочинності. Моє покоління згадає, скільки на вулицях було голодних, погано вдягнутих, нещасних жебраків. Тим часом телекомпанія "Магнолія –ТВ", створена у ті роки, почала випускати першу в країні телевізійну кримінальну програму "Ситуація" на телеканалі "Інтер". Це був прорив. Тоді ще ні міністерство внутрішній справ, ні міністерство з надзвичайних ситуацій, ні СБУ не мали своїх прес-служб. Вони ще просто не були створені. Нам якось вдалося переконати мегазакриту на той час структуру міністерства внутрішніх справ допустити нас до оперативної інформації. Нас, журналістів! Тоді це був прорив свідомості. Ми почали випускати щоденну телевізійну програму і постійно стикалися з дітьми на вулицях, у підворіттях, підвалах, каналізаціях. Ми бачили їх дуже багато. Проводили рейди разом з міліцією, збирали дітей. Але результату це не давало. Ми привозили цих дітей до притулків, а вони звідти – фух, і знову розбіглися. Тоді пішли з іншого шляху – давайте шукати тих, кого шукають рідні.
Євгенія Ткаченко 20 років очолює службу розшуку дітей
-Вас обурювало, що їх стільки?
-Так. З іншого боку до нас почали надходити звернення від зневірених від жаху батьків, які розшукували своїх дітей, тому що тоді міністерство внутрішніх справ не мало навіть свого дитячого підрозділу, не було структури, яка б займалася проблемами дітей. Зараз це ювенальна превенція. Тоді навіть кримінальної міліції у справах неповнолітніх не було. І бідні батьки, що втратили надію, які хотіли знайти свою дитину, розуміючи, що вона десь вештається по вулицях, почали звертатися до нас, як до останньої надії.
-Тому що ви в сюжетах розповідали про те, що робиться на вулицях?
-Саме так! Ми єдині показували вулицю і давали телефон для звернень. В якийсь момент в програмі "Ситуації" ми почали давати короткі об’яви із знімками зниклої дитини. І – о, диво, сила телебачення! Пішов зворотній зв’язок. Ми вирішили ризикнути і вивести пошук дітей в окремий телевізійний проєкт. Але я розуміла, що без підтримки провідних телеканалів цій програмі не жити. У нас були гроші лише на виробництво програми, але платити за ефіри я не мала змоги. Тому пішла по телеканалах з простягнутою рукою - проханням виділити тричі на тиждень по п’ять хвилин безкоштовного ефіру під такі оголошення. Пояснювала це соціальною необхідністю. І потрібно віддати належне, що не всі, але основні телеканали: "Інтер" "1+1", ICTV відгукнулися, навіть не сумніваючись, що це потрібно підтримати. Ми робили програму, монтувати і розвозили по каналах. Так робимо дотепер. З роками до проєкту доєдналися інші медіа. На сьогодні 28 українських телеканалів транслюють телевізійну версію. Також ми неймовірно поважаємо нашого партнера компанію "БІГ МЕДІА" – вже 18 років вона надає нам можливість розміщення інформації на вулицях, в транспорті, в метрополітені. З маленької п’ятихвилинної програми ми розрослися у великий медіапроєкт. Паралельно з цим країна почала вирішувати проблеми дітей. У МВС з’явився окремий підрозділ у справах неповнолітніх.
-Це сталося під вашим впливом?
-Ну, ми не настільки помітні, щоб МВС зробило окремий підрозділ саме під нашим впливом. Вони просто зрозуміли, що існує така проблема. Наша участь у цьому процесі, звичайно, була. Тому що одна справа, коли міністр читає зведення на папері, і зовсім друга – бачити обличчя зниклих дітей по телебаченню. І він, і члени кабінету міністрів – вони всі телеглядачі. На їхню емоційність ми і могли впливати.
Журналісти знімали місця, де жили безпритульні діти, для чого залазили в каналізації, підіймалися на дахи будівель, і всі ці кадри видавали в ефір. Вони шокували, але і спонукали допомагати вирішувати цю проблему
-За ці роки у вас має бути історія, яку ви не можете забути…
-Мене вразила ситуація, яка перевернула наше мислення. Ми самі довго сумнівалися, скільки часу потрібно розшукувати дитину. Місяць, півроку, рік? Скільки потрібно витрачати ресурси на одну дитину, адже з’являються інші, які потребують допомоги? Ми самі цього не розуміли. Якщо дитину не можна знайти рік, два або й три, потрібно задати собі питання: чи жива вона взагалі. І, на жаль, у нас було безліч історій, які закінчилися саме так: виявлялося, що дитина давно не жива… Але несподівано у 2005 чи 2006 році ми показали дівчинку, яка багато років знаходиться в розшуку. Років десять про неї нічого не було відомо, ми регулярно показували її знімки. Це був саме той випадок, коли ми не могли зрозуміти, чи потрібно вже сказати собі стоп, хоча розуміли, що за ці роки дитина виросла, змінилася. Дівчинка не знаходилася. І тут ми робимо сюжет, що в циганському таборі знайдені діти, їх привезли в притулок. Це в основному були діти ромів, але серед них виділялася нетипова дівчинка – руденька. Несподівано виявилося, що це саме та дитина, яку ми шукаємо. Її мама побачила той сюжет по телебаченню. Через 10 років після зникнення доньки! Мама не втрачали надії, і ми також.
Є у нас категорія дітей, які не встановлені. Вони потрапляють у притулки, але мовчать, як партизани, не називають ні свого імені, ні прізвища, ні звідки. Багато хто з безпритульних не говорять про себе. Хтось не може, бо маленький. Хтось боїться покарання. Ми робимо про них відео і розшукуємо батьків. І, на щастя, стаємо свідками неймовірно емоційних зустрічей дітей з рідними.
Була ще історія, коли хлопчик у бігах боявся повернутися додому. Підлітки 12-13 років часто саме бояться. І коли він побачив свій знімок на плакаті, сам подзвонив батькам. Він зрозумів, що його люблять та шукають так, що навіть в Києві на Хрещатику висить його портрет. Він зрозумів, наскільки він важливий батькам, як його цінують. Батьки нам повідомили, що син сам прийшов додому. Таких історій багато. За 20 років існування "Служби розшуку дітей" ми врятували з вулиць 2142 дитини.
-Мені іноді здається, що неможливо впізнати дитину, дивлячись на сітілайт, запам’ятати її і впізнати серед сотень облич, які бачиш на вулиці. Невже це працює?
-Зовсім недавно ми таким чином знайшли дівчинку. Ми робили програму про зниклу дитину, і подзвонив чоловік: "Я тільки що їхав дорогою між двома селами. Дивне місце, поле. Але там ішла дівчинка років 12. Приїхав додому, включив телевізор, зрозумів, що то вона"... Не обов’язково, що він впізнав дитину, але звернув увагу на важливі чинники: сама дівчинка ішла по безлюдній дорозі в полі. Навряд чи він побачив і запам’ятав колір її очей. Це і не потрібно. Ми просимо ще і так: якщо у вас є найменша підозра, телефонуйте нам. Хай буде тисяча помилок, море дзвінків, що не мають відношення до наших пошуків, але серед них ми відшукуємо потрібні, важливі.
-Знайшли ту дівчинку?
-Ми миттєво зв’язалися з місцевою поліцією. Патруль поїхав на вказане місце, прочесав усе і знайшов дитину.
"ВСІ ДІТИ, ЯКІ ГУБИЛИСЯ В ЄВРОПІ, ЗНАЙДЕНІ"
-Як за ці роки змінилася ситуація – діти менше тікають?
-Ситуація змінилася суттєво. Ще 15 років тому поліція фіксувала до 300 випадків зникнення дітей на добу. Потрібно розуміти, що між зникненнями є різниця. Якщо дитина просто затрималася в школі, а перелякана бабуся подзвонила на 102, то ми не про це. Ми включаємося, коли дійсно є факт загрози життю, де є підозра, що проти дитини здійснюється злочин, коли порушена не тільки пошукова, а й кримінальна справа за фактом зникнення дитини, коли у поліції є серйозні підозри. Коли ми тільки починали працювати, подібних зникнень було до 300 на добу. Зараз – 32 дитини по всій країні знаходяться у розшуку по 115 статті. Відчуйте різницю. В десять разів менше!
-Які зараз причини втечі?
-Ми точно не можемо їх назвати. Підліток образився на батьків і втік, чи було психологічне насильство? Чи його били? Чи він переживає булінг у школі? Останнім часом, коли дитина знайдена, не вважаємо, що це хеппі енд. Після повернення дитини в родину чи інтернат забезпечуємо її супровід, для чого звертаємося у місцеву службу у справах дітей. Це і допоможе розібратися, в чому причина втечі дитини. Тоді можливо виявити факти насильства, якщо вони є. У служби у справах дітей є інструменти контролю, у нас - ні. Ми не можемо увійти в чиюсь родину чи інтернат. Але як громадська організація можемо вплинути на ситуацію, на місцеві органи влади. Це все, що ми можемо зробити. Із власного досвіду ми можемо сказати, що левова частка втікачів - це підлітки під впливом кризи перехідного вікового періоду, коли відчувають нерозуміння з боку дорослих. Ще часто зустрічаються історії юних "Ромео з Джульєттою". Діти переживають перше кохання, вважають, що вже дорослі. І зникають. Нещодавно з’явилася ще одна загроза - безвіз.
-Тобто діти виїжджають за кордон самі?
-До пандемії кордон з країнами Європи перетинали пів мільйона наших дітей на рік. Вони їхали за кордон як з батьками, так і з шкільними екскурсіями. Уряд дозволив перетинати кордони Євросоюзу нашим дітям без супроводу батьків з 14 років. У багатьох дітей вже є закордонні паспорти. Сів в автобус – і поїхав через Польщу, наприклад. Вся Європа відкрита - шукай там такого втікача.
-Коли з’явилися такі перші випадки?
-Відразу після введення безвізу. Під час пандемії ніхто не їздить, тому зараз затишшя в цьому плані. А у 2019 році були історії, коли наші українські діти пропадали в Європі. Національна поліція зобов’язана шукати дитину тільки на території України, а поліція інших країн нікому нічого не винна. Так з’явилася зона ризику.
І ми, громадська організація "Магнолія", стали членом міжнародної федерації Missing Children Europe, що перекладається як зниклі діти Європи. Ця федерація об’єднує 28 країн Європи. В кожній з них працює гаряча лінія під єдиним номером – 116 000. Ми таку саму безкоштовну лінію зробили в Україні. Це мала зробити держава. Але… Ми об’єдналися із своїми колегами із усіх цих країн. Якщо, не дай Боже, наше дитя пропаде в якійсь із тих країн, наші колеги все будуть робити, аби розшукати.
-Як ви потрапили в цю федерацію?
-Вона існує при Єврокомісії. У 2015 році греки "вирахували", що в Україні є "Магнолія", яка шукає дітей. Вони нам розказали про такий інструмент, як єдиний номер 116 000. Вони порадили: спробуйте реалізувати його в Україні. Легко сказати! Шестизначний номер, ще й безкоштовний. Але ми це зробили. Потрібно віддати належне та висловити величезну подяку трьом мобільним операторам України "Лайф", "Київстар" та "Водафон". Вони підтримали нашу ініціативу. Завдяки їм, будь-який українець з будь-якого номера телефону може набрати шість цифр і безкоштовно з нами поговорити. Українські оператори вже стільки років її обслуговують… Так само в Європі ви можете набрати з будь-якого телефона ці цифри, і наші колеги зв’яжуться з нами, ми візьмемо під контроль ситуацію, якщо ідеться про громадянина нашої країни. І всі разом будемо шукати зниклу дитину. Поясню на прикладі.
Позаминуле літо. Іспанія. Родина поїхала на відпочинок з 14-річною донькою. Вона познайомилася з місцевою дівчинкою, з якою її відпустили на дискотеку, після якої вона не повернулася. Уявіть стан цих батьків. Вони подзвонили в Мадрид консулу. А що він може? Нічого. Він знаходиться в Мадриді. Консул порадив звернутися в місцеву поліцію. Але вони не знають мови, а поліція не дуже хоче шукати якусь українську дівчинку. Батькам сказали: прийде, чекайте. Проходить день, два, три. Не приходить. Нам в Україні зателефонували їхні родичі: порадьте, що робити. Ми зв’язалися з нашими іспанськими колегами - в Іспанії працює така сама громадська організація як наша. Ми всі сертифіковані, працюємо по єдиним стандартам. Наші колеги взяли родину під свою егіду, всіх підключили. І дитину знайшли. Живу! Ми реально можемо допомагати, якщо дитина пропала в Європі. І всі хто пропадав, знайшлися.
Був пацаньонок, який сів в автобус і поїхав у Польщу. Батьки телефонують. Ми дізнаємося, що такий справді перетнув польський кордон. А що там далі? Підключили польських колег, знайшли свідків, що він поїхав у Францію. Ми самі не сподівалися, що французька поліція допоможе. Але за три доби знайшли дитину і повернули нам.
-Процедура входження в міжнародну організацію була складною?
-На це знадобився рік. Ми розуміли, що державі з її усіма проблемами точно не до цього. І ще багато років буде не до цього. А ще і безвіз відкрили… Таким чином одночасно все і склалося. Ми зрозуміли, що крім нас більше немає кому цим займатися. Підготували документи, написали запит в штаб-квартиру в Брюсселі, відповіли на тисячі анкет, після чого до нас прислали інспекцію. Перед нами поставили декілька задач. Ми їх виконали. Під час цієї перевірки нам не було соромно за країну.
-Які це були завдання?
-Попросили організувати зустріч з міністерствами: іноземних справ, юстиції, внутрішніх справ… Ми без проблем це зробили. Завели їх в міністерства, провели наради. Державні органи прийняли їх дуже приязно, дали нам хороші рекомендації. Ми ж з усіма співпрацюємо. Вони отримали підтвердження нашої ефективності. Потім попросили: а можете організувати зустріч, наприклад, з мережею за права дитини, об’єднанням громадських організацій. Було б дивно не зробити це, бо ми самі - одні з засновників Української мережі за права дитини. Звичайно, все зробили, познайомили з найкращими громадськими організаціями по захисту прав дитини. Особливо їх вразила наша розповідь про співпрацю з 28 телеканалами України, які 20 років надають нам ефіри під нашу не найпопулярнішу програму. Причому без грошей! Про компанію "БІГ МЕДІА", яка 18 років друкує і розміщує інформацію про зниклих дітей. Після всіх цих зустрічей ми ішли з делегацією Хрещатиком, розповідали, що це наша центральна вулиця, там знаходиться парламент, там Кабінет Міністрів, тут мерія наша. І тут вони бачать сітілайт з номером 116 000. І вони розуміють, що це наші об’яви - на центральній вулиці столиці! Вони страшенно здивувалися: у вас так розміщуються повідомлення про зниклих дітей? "Так, - відповідаємо. - Такий у нас соціально-відповідальний бізнес у країні". Я не збрехала ні на хвилину. Вони були шоковані: ми мріяти про подібне не можемо. І це попри те, що в наглядових радах у них принцеси та королеви. Так експерти побачили, що Україна - мегацивілізована країна. Так само вони питали нас: "У вас представники громадського сектору можуть так легко зайти в міністерство юстиції і вирішити питання?" І ми пояснювали, що у нас громадський сектор стає все впливовішим, на нас зважають. Навіть країни старої демократії визнали, що у них такого немає.
Через пару місяців нас запросили в Брюссель на засідання Європарламенту. Туди з’їхалися всі представники організації Missing Children Europe. У нас це називається загальні збори. І ми від України, яка не є членом Євросоюзу. Ми зробили доповідь: хто ми, що ми, що робимо, про створення лінії 116 000. Пояснили, що вона працює за всіма європейськими стандартами. Після нашої доповіді нас попросили вийти. Без нас ухвалювали рішення, чи приймати Україну в федерацію. Коли ми повернулися, нам аплодували стоячи. За нас проголосували одноголосно! Ми вже там свої, повноцінні, повноправні члени федерації. Якщо ми знаємо про якусь проблему з нашим дитинчам в якійсь країні Європи, ми знаємо, що робити. У нас є допомога.
Частіше за кордоном діти просто губляться. В такому випадку важливо якомога скоріше її знайти, бо з кожною добою підліток починає зазнавати різних впливів та ризиків вулиці. У дівчат свої ризики. Розумієте які. У хлопчиків свої. Вулична злочинність нікуди не зникла. І чим скоріше знайдемо дитину, тим краще.
Ми постійно звіряємо списки, дані. І якщо нам телефонують батьки, спочатку відправляємо їх у поліцію. Все має бути законно оформленим. Ми оголошуємо в розшук тільки після фіксації і після того, як це оголосила поліція.
Мене часто запитують, чи правда, що найчастіше діти тікають із неблагополучних родин. Ні, якраз із благополучних! Ще як тікають. Коли нам закидають, мовляв, дитина тікає від насильства, а ми її повертаємо в ті самі умови, я завжди відповідаю: на вулиці однозначно гірше. Чому виник цей стереотип, що діти тікають тільки із неблагополучних родин від насильства? У нас сотні прикладів хороших родин, де є і мама, і тато, які всім забезпечують. Дитина може бути так званим бігуном у своєму підлітковому віці. Та й по всьому.
- Вам доводиться шукати у нас дітей з інших країн?
-Це частіше пов’язане з явищем сімейних викрадень. У нас, якщо жінка взяла дитину і повернулася додому, до батьків, це не вважається злочином і викраденням, а за кордоном – так. З такими ситуаціями ми стикаємося. Насправді кордон України перетинають дуже мало дітей з Європи. Але ми готові до будь-яких випадків, якщо не дай Боже, ми знаємо, що робити.
"99,9 % ЗНИКЛИХ ДІТЕЙ ЗНАХОДЯТЬ ПО ГАРЯЧИХ СЛІДАХ ЗА ПЕРШУ ДОБУ"
-А в нашій країні з якими державними установами ви співпрацюєте?
-З ювенальною превенцією. Це новоутворений підрозділ. У нас загалом багато критики і претензій до реформ у державі. Але ми бачимо, як ефективно працюють регіональні підрозділи ювенальної поліції, чітко виконуючи свої функції. З деякими ми працюємо багато років, попри зміну назви. У людей, які працюють у цьому підрозділі, така ж мотивація, як і у нас – вони хочуть допомогти. Тому ми працюємо на взаємоповазі.
Знайденого трирічного малюка повернули батькам
-Чи настане час, коли діти не тікатимуть?
-Ми можемо про це мріяти, але на сьогодні, за даними федерації Missing Children Europe, в Європі щороку зникає двісті тисяч дітей. І це у благополучній Європі! Вирішуючи це питання, важливо розуміти, наскільки суспільство і держава готові швидко мобілізувати всі свої сили, аби розшукати дитину. У нас на сьогодні готові і держава, і суспільство. І поліція працює не так, як це було 15 років тому. Ми вже навчилися багато чого. Тому 99,9% зниклих дітей знаходять по гарячих слідах за першу добу.
Ведуча проєкту Юлія Дунаєвська
Євгенія Володимирівна показує мені кабінет, де приймають всі дзвінки, де працюють журналісти телепрограми. Я стала свідком емоційної розмови співробітниці "Служби розшуку дітей", телеведучої проєкту Юлії Дунаєвської з мамою дівчинки, яка знайшлася після трьох днів відсутності. Після розмови з мамою Юля поговорила з представником місцевої ювенальної превенції, який підключився до вирішення проблеми, попри відпустку, відділком поліції, де в той момент перебувала неповнолітня дівчина. Після всіх цих розмов Юлія пояснила, що відбувається.
-Дівчинку-підлітка начебто зґвалтували за три дні, поки вона була в розшуку, - розповідає Юлія Дунаєвська. – З неповнолітньою розмовляють в окремому кабінеті, маму туди не пускають, але ж це порушення закону. Начебто там знаходиться і ґвалтівник. Від дівчинки вимагають написати, що статевий акт був з добровільної згоди. Мама каже, що і доньки з’явилися суіцидальні думки – вона наче говорила про це після того, як її знайшли. Ми маємо все перевірити, бо і мама може скористатися ситуацією та надавати недостовірну інформацію, та й у представників поліції можуть бути свої інтереси… Важливо розібратися в усьому.
-У цій же кімнаті ми приймаємо дзвінки по номеру 116 000, - додає Євгенія Володимирівна. – Сьогодні цим зайнятий Дмитро Пашков. Цілодобово не можемо дозволити собі працювати фінансово. Для цього було б потрібно утримувати ще чотири людини. Але в цьому і необхідності немає. Судячи з нічних дзвінків – стоїть автовідповідач, інформацію з якого ми знімаємо щоранку - поки цього достатньо.
- Софія Огій займається супроводом після повернення дитини додому чи в інтернат, - знайомить мене із співробітниками Євгенія Володимирівна далі. – Ми маємо протидіяти насильству, щоб попередити повторну втечу дитини.
-Коли в нашій базі даних з’являється дитина, яка зникла вдруге, - пояснює Софія Огій, - ми їх називаємо бігунами, значить, щось не так з умовами його життя. Тоді ми перевіряємо соціальні служби, намагаємося тримати ситуацію на контролі після того, як знову повернемо дитину додому. Все, що ми можемо робити – це впливати. Тому так і діємо: телефоном повідомляємо службу у справах дітей за місцем проживання дитини, мовляв, у вас бігун в районі. Після територіально-адміністративної реформи це стало важче, бо якісь служби ліквідують, інші об’єднують. Ми самі інколи не можемо розібратися, куди нам тепер звертатися, бо служби перепорядкували. Навіть міністерство соцполітики ще не знає, куди нам звертатися: на рівні району чи вже області. Але ми знаходимо тих, хто має перевіряти, звітують нам, чим були вдома у бігуна, що виявили, які заходи проводять, щоб дитина почувалася спокійно.
-Ми не можемо собою замінити державу, але можемо вплинути на неї, - додає Євгенія Володимирівна. – А ще наші співробітники запустили проєкт на платформі "Спільнокошт". Щоб провести масштабну інформаційну кампанію і привернути увагу суспільства до безпритульних дітей і допомогти цим дітям, потрібно зібрати 98 тисяч гривень за сто днів. Там є вся інформація про нас, знімки, розписана мета і наші потреби.
Фонд "Відродження" пообіцяв: зберете зазначену суму, ми її подвоїмо. Вже зібрано майже 65 тисяч гривень. Залишилося зібрати 33. Якщо нам це вдасться, ми зможемо зробити окремий проєкт по дитячій безпритульності. І впевнена, врятуємо ще не одну родину.
Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ
Давайте шукати разом!
