Що робити, аби полегшити дитині сприйняття тих складних ситуацій, які приносить в наше життя війна?
Говорити з нею
Щоб дитина максимально вивільнила негативні емоції і знизила рівень стресу, а також розповіла про свої потреби, важливо знайти до неї підхід. Батьки і фахівці, які працюють з дітьми, знають, як це зробити: за 8 місяців повномасштабного вторгнення скористалися численними порадами психологів.
А якщо дитина розповідає про себе світу? Наприклад, її історією зацікавилися журналісти? Або з дитиною потрібно поговорити іншим людям, які ще вчора були їй чужими, а сьогодні мають вплив на її життя? Зважаючи на кількість переселенців та інші нові обставини, така потреба може виникнути у людей, які не є фахівцями.
Тоді у пригоді стане пам’ятка «ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ, ЯКА ПЕРЕЖИЛА ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД». Її розробив для журналістів, залучених до проєкту «Почуймо дитину», ОЛЕКСІЙ ГЕЛЮХ – психотерапевт онлайн-платформи «Аврора», тренер з проведення навчання фахівців, психолог, який працював з трьома організаціями-членами Українська мережа за права дитини.
То як говорити з дитиною, що пережила травматичний досвід, щоб не зашкодити їй?
Спершу потрібно дізнатися її історію у батьків чи інших відповідальних дорослих і врахувати, яких тем краще уникати.
Якщо це інтерв’ю, то відповідальні дорослі мають бути присутніми при ньому і стежити за дотриманням інтерв’юером правил спілкування з маленьким чи юним візаві, який переживає війну.
Заздалегідь потурбуйтесь про задоволення базових потреб дитини, приберіть предмети, які можуть стати для неї тригерами або відвертати від спілкування.
Назвіть себе, поясніть дитині, про що будете говорити і навіщо це потрібно.
Фізично опустіться або підніміться до рівня зросту дитини. Її та ваші очі мають знаходитися на одному рівні.
Продумайте низку питань заздалегідь. Вони мають бути простими, максимально зрозумілими дитині.
На початку спілкування уникайте уточнювальних запитань. Дитина має сама обрати, про що вона хоче розповісти.
Питання мають бути відкритими і спонукати дитину до розповіді (Розкажи, що відбувалося в той момент?)
Не використовуйте запитання «чому?» й інших, які вимагають детальних пояснень.
Не питайте про рішення, які стосуються змін у житті дитини, але не залежать від неї (Ти хочеш додому? Ти б хотів побачити своїх тамтешніх друзів?).
Якщо дитина починає уникати контакту з вами, не нав’язуйтесь. Будьте поруч, демонструйте безпеку. Поважайте особистий простір дитини.
Слухайте уважно, не перебивайте, не підганяйте. Будьте готові до того, що однієї розмови може бути недостатньо.
Повторюйте основні слова та ключові ідеї, які ви щойно почули від дитини: «Ти говориш, що для тебе є важливим…».
Під час бесіди будьте готові працювати з тим матеріалом, який вам дає дитина, не намагайтеся спрямувати річище бесіди у бік, якого вона уникає.
Якщо дитина почала проговорювати травматичний досвід, запитуйте про факти, а не деталі. Не питайте про її почуття під час подій.
Будьте готові до реакцій дитини, які виникнуть під час інтерв’ю (злість, агресія, страх, плач). Нормалізуйте її стан, скажіть що злитися, плакати, боятися – це нормально.
Намагайтеся залишатися спокійними, не зважаючи на власні почуття, що викликає розповідь.
Проявляйте повагу до того досвіду, яким з вами ділиться юний візаві. Уникайте проявів жалості, підтримуйте («Я дуже пишаюся тим, що ти…», «Ти молодець…»).
Не узагальнюйте ситуацію (Всім нам погано), не перекладайте фокус на інших дітей або сім’ї, не порівнюйте біду дитини з іншою, «серйознішою», на вашу думку, проблемою.
Підбийте підсумки розмови. При цьому спирайтеся на почуту фактичну інформацію (Отже, ви переїхали до Львова у квітні…), а не інтерпретуйте почуття дитини (Ти казав, що відчуваєш себе пригніченим…).
Закінчуючи розмову, поверніть дитину у теперішнє. Спрямуйте її думки у позитивний бік.
Ініціатива «ПОЧУЙМО ДИТИНУ» реалізується «Українською мережею за права дитини» у партнерстві з Громадська організація "Еммаус" у межах проєкту «LOGIN: робота та інклюзія молоді з інвалідністю та сиріт у Харкові» за підтримки Regione Emilia-Romagna (Італія)
